free templates joomla

  Єдиний син Івана та Єви (з Раїв) Олізарів, Адам Олізар (1572 - 1624), ротмістр (польський командир кінноти), посол на Сейм, звів у Коростишеві над Тетеревом замок. Журнал «Столица и усадьба» (1914) повідомляв: «Стародавній замок знаходився колись не там, де тепер знаходиться маєток (кн. К. А. Горчакова), а нагорі, на самому березі Тетерева, де ще недавно виднілись його руїни».

 

  При ньому містечко розбудовувалося, поряд зі старою частиною з’явилася нова – «новий Коростишів». Євреї тут мали свою синагогу.

  Близько 1600 року в замку з’явилася польська шляхтянка Анна Тхоревська (Тхужевська) з Підлісся, молода дружина Адама Олізара. Очевидно, під її впливом, він перейшов із православ’я у католицизм. У 1602 році Адам та Анна Олізари стали фундаторами дерев’яного костьолу в Коростишеві. Вже у 1608 році храм було освячено.

  Своїм нащадкам Адам Олізар залишив 7 містечок, в тому числі успадкований ним Коростишів і Топорище, родовий маєток Волчків, Зубринку та 33 села, з яких лише 7 було успадковані ним від батька.

  Спадкоємцем Коростишеві по Адаму Олізару став Людвік – син від другої дружини Ядвіги Тучапської (перша дружина померла). За королівським привілеєм 5 березня 1634 року ротмістру Людвіку Олізару було надане право на утримання мосту через Тетерів. При ньому продовжували свій розвиток копальні залізної руди.

  Певного часу господар замку змушений був віддати Коростишів у заставу панові Вільге, а сам проживав у Студениці. Крім того, Людвік Олізар був своєрідним паном. Підлеглим давав різні поблажки, були вони зухвалими, схожими на «опричків», самі себе називали «олізарчуками».У 1640 році через Коростишів до Любліну на засідання трибуналу їхав представник Адам Калужський. На нього напали «олізарчуки», і врятувався він, лише заховавшись у помешканні пробоща Таньського.

  Достовірні відомості про подальший розвиток міста та участь у цьому родини Олізарів можна одержати з різних джерел, зокрема, із вказаних вище IV т. «Словника географічного …», ІІІ т. «Енциклопедії України» чи із ІІ тому книги  «Стародавня Польща під кутом історичним, географічним і статистичним», описана Михайлом Бєлінським і Тимофієм Лі пінським (Варшава, 1844). Коростишів був головною резиденцією і перлиною володінь Олізарів – це висновок, що випливає з кожного довідника. Місто ще завойовує славу поліської Швейцарії, а костьол стане визначною святинею. Із вказаних вище джерел читаємо: 6 лютого 1751р. місцевий костьол відвідав єпископ Солтис.

  Наступний нащадок Олізарів, син Онуфрія, Юзеф (Йосип) Каласантий Олізар (1748 - 1814), активний громадський діяч, залишив значну пам'ять про себе в історії нашого міста.

  23 серпня 1779 року Коростишеву було дароване Магдебурзьке право, за яким місто звільнялося від управління та суду феодала (оригінал документа зберігається у Лондоні).

  Єврейське населення  міста, що за своєю чисельністю посідало третє місце на Україні після Бердичева та Чуднова, включалося у розвиток ремесла та торгівлі.

  На місці дерев’яного у 1799 році почав зростати новий кам’яний костьол, фундатором якого став Юзеф Олізар. Храм будувався у змішаному стилі барокко зі стилем Людовіка XVI . У костьолі знаходилось чудотворна ікона Божої Матері , яку перенесено з каплиці с. Теснівки. Вівтар прикрашала картина видатного польсько-литовського художника Францішка Смуглевича (1745-1807) «Розпяття».

  Духовне життя міста було багатим. Про що свідчить історичний зріз В. Єршова: «У XVIII ст. в Коростишеві було три православні церкви: Троїцька, збудована у 1731 році, перероблена в 1781 році; Богородицька побудована в 1741 р. (в ній були чудотворні ікони Матері Божої та святителя Миколая), а також церква в ім’я покрови Святої Богородиці, яку в 1796 році, перенесли до Більковець.

  Після третього розподілу Польщі (1795) 30 листопада 1796 р. Коростишів став містечком Радомишльського повіту Київської губернії».

  Власником Коростишеві в цих роках був Філіп Нереуш Олізар (1750-1816), син Онуфрія Олізара, рідний брат Юзефа Каласантого Олізара, польський коронний канцлер від 1774р., підчаший литовський 1780-1794рр. Виховувався у Варшавській Колегії Піярів (1767), потім за кордоном.

  Філіп Олізар упорядкував двір  серед валів древнього замку та перебудував костьол у стилі високого бароко.

  У 1796 р. він збільшив асигнування для місцевого костьолу: виділив більше землі, побудував дім для вікарія і органіста.

  Окремо спорудив будинок для священиків. Пробощу надавав кошти на утримання органіста і кантора.

  Територія костьолу була обнесена металевою огорожею, вмонтованою у чотирикутні цегляні стовпи оригінальної форми. Навкруг росли липи, ялини. Тополі, під ними стояли дубові лави.

  У 1802 році Ф. Олізар добудовує каплицю, що мала служити як родина усипальниця та монумент для вічної пам’яті про наймилішу дружину Людвіку зі Щитів, під чашину литовську. Над входом до цієї каплиці можна прочитати напис, що зберігся до нині.

  Кожної середи, п’ятниці та суботи відправлялась жалобна свята Меса за душі померлих родичів родини Олізарів.

  Крім того, Ф. Олізар побудував школу та лікарню. З 1794 року в костьолі звучить орган. Пробощами у  цих роках були:

Куликовський (1794);

Юзеф Годлевський (1802);

Плацид Дешкевич (1803).

  У 1855 році єпископ Боровський здійснив урочисту консекрацію костьолу.

  На кінець 18 ст., як пише «Словник географічний…», у Коростишеві – у 1783 році – серед віруючих різних конфесій обох статей мешкало:

1494 православних,

382 католиків,

178 лютеран (реформаторів),

4401 євреїв (старозакоників).

  Увесь Коростишівський маєток налічував душ ревізьких чоловічої статі 2752 та34927 десятин землі.

  Було у місті дві церкви, кам’яний католицький костьол, лютеранська кірха, єврейська синагога, лікарня економічна на 200 ліжок; 30 німецьких родин, що займалися виробництвом сукна та полотен.

  Густаву Олізару слід було присвятити декілька сторінок нашого дослідження. Нагадаємо лише його дружба з сім’єю відомого російського генерала М. М. Раєвського, А. Міцкевича, О. Пушкіним, зустріч з Грибоєдовим. Олізар був заарештований і ув’язнений за причетність до руху декабристів, але у серпні 1826 р. його було звільнено, було йому лише 28 років.

  Густав Олізар дає значні кошти на розвиток і оздоблення костьолу. Чимало часу віддає влаштуванню парку, перетворивши його у чудовий зразок садово-паркової архітектури ХІХ ст..

  У Коростишеві він впроваджує бальнеологічне лікування за методом відомого лікаря Прісніца. На базі місцевих джерел було відкрито чудовий лікувальний заклад на 60 хворих, які приїжджали з різних кутків країни та з-за кордону. Сприяв розвитку освіти, у 1861 році організував та сам викладав у школі при парафіяльному костьолі для дітей міщан та селян.

  Найкращим товаришем графа був поет А. Філінський, твори котрого по його смерті власними коштом видав Г. Олізар. Родина бібліотека сягала тепер декількох тисяч томів, де були і інкунабули Вергілія 1476 року. Вінчало зібрання родинних реліквій мармурове погруддя Філіпа Олізара, останнього підчашого князівства литовського.

  Окремо зупинимося на описі картин Ф. Смуглевича, в маєтку Олізарів їх було три, однак це були найкращі роботи художника з приватних зібрань. Перша і найкраща – «Ісус Христос на Хресті» (відома як «Розп’яття») натуральної величини – оздоблювала великий вівтар парафіяльного костьолу.

  Помер Г. Олізар у Дрездені 2 січня 1865 року. Похований на католицькому цвинтарі при Фрідріхштрасе, а Коростишівський маєток перейшов у спадок Карлу (Каролю) Олізару, сину Г. Олізара.

  Після селянської реформи 1861 року олізарівський маєток став занепадати. 1873 року Карл Олізар продав Коростишів капітану О. П. Племянникову, однак він був формальним власником. Насправді ж маєтком володіло  Київське Міжнародне товариство взаємного земельного  кредиту. В зв’язку з цим місто стало відомим як дачна місцевість, почав розбудовуватись його правий берег – Заріччя.

  На кінець ХІХ ст.. у Коростишеві були дві православні церкви, католицький костьол, лютеранська кірха, поштова станція (у 1852 році нараховувала 12 візників , 28 коней), ковбасня з більярдом, пивоварний, винокурний, скляний, шкіряний, смолокурний заводи, водяні млини, 2 лісопилки, 6 німецьких суконних фабрик, паперова, гранувальний заклад, кілька каменоломень граніту, масло бойні, сірникова фабрика» (В. Єршов).

  У 1913 році парафіяльний костьол нараховував 3100 вірних. Журнал «Столица и усадьба» у 1914 році дає наступний опис костьолу: «З тераси будинку  видніються  стіни костьолу , що пережив 300 років; стіни цієї будівлі не зазнали перебудови, лише фасадна стіна перероблена пізніше у стилі половини 18 ст.: тут поєдналися форми бароко зі Стилем Lonis XVI (Людовіка XIV). Красиво відшліфовані налічники, пілястри тонкої роботи, архітектура відзначається прекрасними пропорціями. До костьолу зліва примикає «каплиця». Вражає зір її пірамідальне склепіння, зсередини стіни прикрашені гербами Олізарів. Численні предмети старовини – вклади членів цього сімейства. Канделябри, жарандолі, люстри, картини, килими, матерії, вази наповнювали раніше храм.

  Нині стіни пофарбовані грубими тонами, перероблено рами деяких вікон, а зовні покрівля поросла травою і навіть чагарником.»

  Останнім господарем бувшого графського маєтку був росіянин князь М. К. Горчаков.

  Син Зигмунда Олізара Володимир Олізар у 1913 році останнім був похований у склепі місцевого костьолу.

  Після 1917 року лише костьол стилю бароко продовжував належати віруючим католикам полякам і українцям.

  Починаючи з 1936 року. У місті закрито костьол, синагоги, розібрано православні церкви. Отця Зигмунда Клімнчинського, який працював у Коростишеві, у 1936 році він був засуджений на 5 років виправно-трудових таборів, де й помер 24 липня 1937 року.

  У 1938-1989 рр. у костьолі містився кінотеатр. Змінився не лише його вигляд, а й назавжди були втрачені внутрішні оздоби, вівтарі, ікони, літургійний посуд, орган тощо.

  У 1989 році віруючим вдалося наново зареєструвати католицьку парафію в Коростишеві. Місцева спільнота збиралася у приватному помешканні. Приїздив до неї з душпастирською послугою о. Ян Пурвінський, нині єпископ ординарій Житомирської дієцезії.

  17 грудня 1989 року віруючим повернуто «малий зал»

Більше фото

а 29 червня 1991 року віддано всю споруду

         

    Продовжимо сучасну історію костьолу, скориставшись культурою ділового мовлення о. Вітольда-Йосипа Коваліва з його статті у «Парафіяльній газеті» (листопад, №21 1997). Нагадаємо, хто з отців-салезіян розпочинав душ пастирство у Коростишеві: «Першим настоятелем після як п’ятдесяти років  перерви був о. Антоній Мурзінський SDB. Його наступником у 1996-1997рр. був о. Ян Нємєц. Третім за чергою настоятелем став о. Цезарій Червінський.

  Священиків та їх молодих помічників, віруючі ревно реставрували саму споруду костьолу і водночас лікувались духовно, оздоровлюючі свої душі.

  1991-1997рр. – час інтенсивної роботи.

   Більше фото

   Споруда без вікон і дверей, занедбана і зневажена, переросла в оздобу міста, де мешкає нетлінний вогник Святого Причастя, також ним водночас став внутрішній вигляд костьолу. Зроблено з дерева станції Хресної Дороги, вівтар, лавки, вистелено мармурову підлогу. Відбудовану каплицю, що знаходиться ліворуч, де відпочивають дочасні останки Олізарів.

Перлина міста

Більше фото

  Вірним повернено будинок плебанії.

Більше фото

 Біля костелу височить хрест, поставлений і освячений

у першу річницю повернення храму.

Зліва від хреста знаходиться так звана Ораторія св. Дона Боска.

Костьольний спів супроводить духовний оркестр, музиканти якого беруть активну участь у житті парафії.

Родина Малиновських

Урочисті Пасхальні процесії

Більше фото

Підвал костела

 

Більше фото

Форуми Дон боско

Більше фото

Щоразу більше приходить до храму молоді та дітей, котрі мелодійно співають пісні українською та російською мовами.

Життя парафії

Більше фото

  У свято річниці освячення Лютеранської базиліки в Римі, 9 листопада 1997 року, житомирський єпископ-помічник  Станіслав Широкорадюк урочисто реконсекрував храм. Йому спів служили багато священиків, серед яких ректор Житомирської духовної семінарії о. Рішард Шміст, канцлер Житомирської курії О. Віталій Скомаровський, о. Здзіслав Ведер SDB, колишній настоятель парафії О. Антоній Мурзинський SDB, автор проекту внутрішнього оздоблення  храму о. Тадеуш Фурдина SDB з Лодзі, о. Владислав Цішевський з Емісійного Осередка у Варшаві, о. Володимир Лосінський OFM, о. Вітольд-Йосиф Ковалів з Острога, о. Яцек Пашенда SDB з Вільнюса, о. Віталій Кривицький SDB з Одеси, о. Йосип Жовновський SDB, котрий прибув у Коростишів напередодні реконсекрації костьолу і взяв  найактивнішу участь у завершені реставраційних робіт, з перших днів душпастирської служби у новій парафії надбавши собі щирої поваги прихожан.

  Був присутній настоятель православної парафії о. Валентин.

  Приїхав на урочистість також Ян Олізар з Варшави, нащадок фундаторів храму (XVI покоління), член Мальтійського ордену (суверенного Мальтійського Ордену св. Яна Єрусалимського). Прибуло багато парафіян і паломників.

Більше фото


 Хто ми?

 

Герб Салезіянського Згромадження

 

  Порядок Богослужінь:

Понеділок

18.00 - Свята Меса на українській мові

Вт. Ср. Пт. Сб.

10.00 - Свята Меса на польській мові
18.00 - Свята Меса на українській мові

Четвер

10.00 - Свята Меса на польській мові
15.00 - Свята Меса на українській мові

Неділя

9.00 - Свята Меса на польській мові
11.00 - Свята Меса на українській мові 
13.00 - Свята Меса для дітей
18.00 - Свята Меса на українській мові

 

Служіння лекторів

 

 

 Катехеза